Книжки andrew-lviv.net


І знов нестерпно тихо настає 
 якась чужа зухвала веремія, 
 де тінь моя мене не впізнає, 
 де голос мій — і той мені чужіє. 
 
 Я там мовчу. Задихано мовчу. 
 Я там слова навшпиньки обминаю. 
 Мов хрест важкенний, душу волочу, 
 і сам себе на ньому розпинаю. 
 
 Я там мовчу. Приречено мовчу 
 під тихим криллям втомленого дому 
 і знов свічу мовчання, як свічу, 
 за упокій собі ж таки самому. 
 
 ...Дощу предовгі пальці на шибках 
 заграють щось достоту, як музики, 
 що й звідкілясь прийде до мене страх 
 поглянути, чи став на грані крику. 
 
 Та він лиш мить торкається плеча 
 і геть іде, не взявши ані звуку, 
 і знов моє мовчання, як свіча, 
 пооддаль слів блукає тихоруко. 
 
 Над ним небес дірявий балаган. 
 Над ним пригасле місячне багаття... 
 Та цілий гурт немовлених благань, 
 які все більше схожі на прокляття.