Книжки andrew-lviv.net


прекрасною статтю, бо знаю лише одного мисливця за спідницями, в якого слово не розходиться з ділом: котру намітить – обов’язково буде його. За багато років нашого знайомства у нього була лише одна осічка, «недача», як здивовано визначив він сам. 
 Коли ця людина (не буду його називати, особистість видна, а раптом ви його знаєте) говорить, що не пам’ятає усіх своїх партнерок, але їх – точно понад тисячу, я вірю. Бо бачив – любить він жінок і вміє їх брати, а вони за це люблять його. 
 - А у мене їх було не дуже багато, - кажу я раз цьому донжуанові столичного розливу, - але до кожної було трепетне почуття, я пам’ятаю запах волосся кожної своєї жінки, відчуття її шкіри на долонях, модуляції голосу, смак поцілунку. 
 - Отакої, - здивувався спец по зваблюванню. – А я не те що імен – облич багатьох не пам’ятаю. Знаю: тоді-то і там-то – було, а яка вона, як звуть… 
 Він помовчав і каже: 
 - А ти, виявляється, гурман. 
 - Зовсім ні, - заперечую. – Я люблю жінок, але – не кожну. 
 І з грудня, з тієї вечірки, кортить мені запитати у молодої симпатичної поетеси, як би вона хотіла: стати однією з тисячі жінок, з якими «було» - як у нього, чи пам’ятною та неповторною – як у мене? 
 …Гостроокий поставив машину у дворі, піднявся з нами до квартири зі справжнім сканером і швидко знайшов ще два «клопи», дрібніші, іншої моделі – у коридорі та у міському телефоні. Очевидно, вони були встановлені від самого початку, просто кустарний пристрій їх не відчув – усі «маячки», залишені мною перед від’їздом, залишилися недоторканими, як деякі офіційні посадові особи. Ріхард розгублено дивився то на мене, то на молодика. «Ти хотів поліцію, - промайнуло у мене в голові, - ось тобі спецпідрозділ секретної служби». 
 Не треба бути академіком, аби зрозуміти: такі пристрої, що їх натикали у мій холостяцький барліг, далеко передавати сигнал не можуть. Приймач має бути десь поряд. Чому я про це раніше не подумав? 
 Усі мої вікна виходять у внутрішній двір