Одного разу лев, лежачи під кущем, позіхнув, потягся разів два і каже сам собі: "Спасибі богу, що я такий дужий вдався, нікого на світі не боюсь! Не так, як он ті нікчемні комарі: всякий його роздушить, і вони всіх бояться". Комарам досадно стало, що він їх зневажає. Один із них каже: "Не думай, що ти здоровань, то тебе ніхто не подужає. Ми хоч і малі, а як захочемо, то іще тобі носа втрем".
Лев сердито гаркнув: "Мовчи, сволото! Чиє б гарчало, а твоє б краще мовчало. Я вас однією лапою всіх подавлю". Старший комар каже: "А ну, братці, візьміться за його, буде тямить до нових віників, як глузувати з нашого брата!"
Як сипонули комарі на лева, як почали його жалити! Він уже і хвостом махав, і лапами то одною, то другою по землі бив, і всіма одразу лапами дриґав, і зубами клацав, а їх не зменшувалось, як з мішка сипалися на лева. Уже він і підстрибував сажнів на п'ять угору, і навкруги куща бігав, а комарі кусали.
Лев бачить, що з комарами трудно справиться, почав прохати їх: "Будьте ласкаві, припиніть, одчепіться од мене. Я з вами пожартував, а ви думаєте, що я справді з вас глузую. Змилуйтеся, ради бога..."
Комарі залишили лева, піднялися вгору стовпом і кажуть: "Не хвалися, брате розумом, не хвалися силою..."