Фразеологічний словник української мови
ВЛІТАТИ
леті́ти / полеті́ти сторчака́ (сторч, сторч голово́ю і т. ін.), ірон. 1. до кого—чого, куди. Дуже швидко бігти, йти (перев. нічого навкруги не помічаючи); мчати, поспішати. Сторчака летів додому (П. Куліш). Сторч головою лечу до хатини.. і, розпашілий, зупиняюсь на порозі (М. Стельмах). вліта́ти сторч голово́ю. Беру листа і вже сторч головою.. влітаю в хату (М. Стельмах). 2. Падати. — Геть мені з очей, бо матимеш таку виправу, що через поріг сторчака летітимеш (М. Стельмах); Він перекидався, орав носом сніг, летів сторч (І. Сенченко); Наткнувся (чоловік) на Івася,.. поточився і сторчака полетів через хлопця (Панас Мирний); Хуліган не дав Любчику відповісти, шарпонув його і так штовхнув, що той полетів сторчака (А. Хижняк).
fb tw tw
Online: 51 (0/51)
© ::ANDREW-LVIV::
TOP-RATING
0.0165