(фр. < лат. — світло)
Надання фарбам особливої світлоносності в монументальному живопису. У візантійських мозаїках і давньоруських фресках таким чином не тільки досягалася експресія, а й передавався символічний зміст. Іноді останнє досягалось золотінням, в інших — композиційними засобами. Так розміщення неба, сонця в точці сходження перспективних ліній надавало картинам враження світіння зсередини, що дало підстави називати їх "світлоархітектурою" (О. Бенуа).