(лат. — основа)
Нижня опорна частина споруди, яка в основному знаходиться в землі і передає навантаження будівлі на ґрунт, протидіючи бічному тиску і деформаціям. Її верхню поверхню називають уступом, нижню — підошвою, а відстань від уступу до підошви — висотою, тоді як відстань від відмітки поверхні землі до підошви — глибиною закладання. У практиці застосовують Ф. мілкого і глибокого закладання. Останні виконують на палях, глибоких опорах, кесонах і колодязях. До мілкого закладання відносяться:
~ стрічковий — утворений ділянками безперервного мурування у підвалинах капітальних стін по всій їхній довжині. Часто має прямокутний переріз або трохи розширяється донизу.
~ стовпчастий — викладений у вигляді масивних стовпів під опорами. Звичайно має місце у каркасних будівлях.
~ плитний — утворюється суцільною плитою з бетону або залізобетону при величезній вазі споруди або її частини (порівн. ростверк).