В основі вчення про суспільний договір лежить ідея про те, що законна влада є штучним продуктом добровільної угоди вільних і високоморальних діячів, тобто такого поняття, як «природна» політична влада, не існує. Отже, Майкл Оукшотт має рацію, називаючи вчення про суспільний договір доктриною «волі та винахідливості»; і справді, стисло виразити цю теорію можна словами Локка: «...урядовці отримують політичну владу внаслідок укладення добровільного договору». Хоча витоки договірної теорії простежуються в стародавній та середньовічній думці і хоча нещодавно нове життя вдихнули в неї деякі сучасні ліберали, золотий вік теорії суспільного договору припадає на 1650–1800 роки – починаючи з «Левіафана» Гоббса і закінчуючи «Метафізичними засадами справедливості» Канта. Питання про те, чому в західній думці таке важливе місце посів принцип добровільності, є спірним. Існує вірогідність того, що стародавні концепції досконалого ладу і природного тяжіння людини до суспільства, зазнавши впливу христи