Феодальний політичний лад грунтувався на взаємозв’язках військового лицаря та його підлеглих-васалів, котрі за військову службу отримували землю, на якій вони, в свою чергу, зрештою самоправно владарювали, вимагаючи, у свою чергу, від своїх васалів плати натурою та службою. Феодальний лад є уособленням поняття обов’язку та відданості (суто особистої й зумовленої жорсткою ієрархією), причому рівності перед законом не існувало, а найціннішим за все було благородство у взаємних стосунках. Раби та кріпаки-селяни фактично були власністю, а не підлеглими. Феодалізм зазвичай вважають кроком уперед після розвалу недовговічної імперії Карла Великого, за часів якої Європа страждала від нападів варварів – вікінгів та угро-фінів – іззовні. Усі функції, що їх, як правило, вважали прерогативою центрального уряду, перебрали на себе місцеві правителі, трактуючи їх як особисті та вигідні для себе права, надавані самим фактом володіння землею. Церковні землі та установи також потрапили під контроль феод