обачне рішення не забороняти, не обмежувати і не оспорювати поведінку, що її хтось не схвалює, навіть якщо він і має потрібну для цього владу чи авторитет. Толерантність притаманна індивідам, інституціям і суспільству. Несхвалення може бути моральним чи позаморальним (на грунті відрази). Коли якийсь учинок чи практична діяльність не схвалюються з моральної точки зору, толерантне ставлення до них зазвичай вважають особливо проблематичним або навіть парадоксальним: толерантність позірно диктує, що слід дозволяти те, що є неправильним. Коли людина не має влади заборонити несхвалюваний спосіб поведінки, її схильність до толерантності можна все ж убачати в самій мовчазній згоді. Однак толерантністю не є невтручання, яке є просто наслідком невігластва стосовно природи несхвалюваного способу поведінки. Існує певна неуникна розпливчастість у тому, наскільки зобов’язальними чи стримувальними мають бути обмеження щодо несхвалюваного способу поведінки, які все ще залишаються в межах толерантності