Принаймні з часів Платона політичні мислителі незалежно від своїх переконань вважали справедливість однією з основних ознак належного політичного устрою. Насправді існувала навіть спокуса вважати справедливість всеосяжною політичною чеснотою, тобто гадати, що належне суспільство і справедливе суспільство – це одне й те ж саме. Та хоч якою б сильною не була ця спокуса, не варто піддаватися їй. Характерною рисою ідеї справедливості є те, що люди як окремі індивіди одержують таке ставлення, на яке вони заслуговують. Це відмежовує справедливість від інших бажаних властивостей суспільства, особливо від тих, що стосуються його загального характеру: країна може процвітати економічно, вести успішні війни або мати високий рівень розвитку мистецтва і при цьому не обов’язково бути справедливою. Найкращим залишається узагальнювальне визначення Юстиніана: справедливість – це постійна і вічна воля віддавати кожному належне. Розвиваючи цю думку, треба, по-перше, звернути увагу на те, що належними мож