зво́дити (зганя́ти) / звести́ (зігна́ти) зі сві́ту кого. Доводити кого-небудь до загибелі, до смерті. (Ярина:) Мамо! Тату! За віщо ж ви мене зганяєте зі світу? (І. Карпенко-Карий); — Хіба ж таке забудем? — голос Демида затремтів.— Бачиш, яка доля наша однакова, твого батька і мого шляхта з світу звела (Н. Рибак); Бо всі оті нероби й базіки, забачивши такого чоловіка, ганятимуться за ним, аж поки зведуть зі світу (П. Загребельний); — Коли видужила і стала здорова, взнала сама, що він (чоловік) добре робив. Згадую тепер, як підозрівала його, ніби хоче з світу звести (В. Барка); Нехай їй біс. Тій гаспидській горілці! Вона мене з світу зжене (П. Гулак-Артемовський).

зганя́ти (зго́нити) / зігна́ти злість (зло, доса́ду, се́рце і т. ін.) на кому. Мститися не тому, хто викликав роздратування, невдоволення, гнів, а кому-небудь іншому. — Оце було її діти пустують, вона на них сердиться, а на мені згонить злість (І. Нечуй-Левицький); Її, як дівку, відкілясь здалека взяту, поїдом їли, .. били і всяку досаду на їй зганяли (Грицько Григоренко); (Катерина:) Пан сотник дуже свариться, як углядить твої сльози, і на нас .. зганя своє серце (О. Стороженко); Сьогодні в Тимка був такий настрій, що йому хотілося придиратися за дрібниці, і він вирішив зачепити Сергія, щоб зігнати на ньому своє зло (Григорій Тютюнник).

зганя́ти (зго́нити) / зігна́ти оско́му (оско́мину) на кому—чому. Переносити гнів, роздратування за щось на кого-, що-небудь. (Бурятинський:) З батьком, видно, знов за щось посварився, а на організації оскому прийшов зганяти (О. Гончар); — Ти, мамо, зла чогось сьогодні. На батька маєш гнів, а на мені оскому зганяєш (І. Цюпа); — Лежу й не встаю. Так усе болить. А тут ще батько сердиться, що ти в тюрмі, я нездужаю. Згонить оскому на мені, лає мене (А. Тесленко); // Мститися кому-небудь за щось. Хотілося б зогнать оскому На коронованих главах, На тих помазаниках Божих (Т. Шевченко).