світи́ти / засвіти́ти очи́ма (о́ком, білка́ми) на кого і без додатка. 1. Пильно дивитися, поглядати на кого-небудь. Мій парубок (Яків) тільки очима світить та поза мною посувається (Марко Вовчок); — Які проворні,— дорікає він і світить оком на Охріма та Гараська (Григорій Тютюнник); — А ти хвостом не крути і за чужі спини не ховайся,— засвітив на нього оком Латочка (Григорій Тютюнник). 2. Виявляти поглядом якесь почуття (перев. гніву, роздратування). Свекруха світила очима на невістку ще й тоді, як чоловік був дома; а як його у військо взяли, то докорам кінця-краю не було (Панас Мирний); Строганиха .. тепло світила очима і просила гостей сідати на садовій лаві (А. М’ястківський); — Принесіть березки! — сказала генеральша поважно, тихо, мов звеліла хустку або води подати, тілько (тільки) засвітила очима хижо (Панас Мирний); — Облиш! — завищала вона (Маланка) пронизуватим голосом і засвітила на нього (Андрія) зе