дава́ти / да́ти зівка́. 1. Не використовувати слушної для чого-небудь нагоди через некмітливість, недосвідченість, нерішучість і т. ін. — Не шкодуй за тим, що обмина (життя) тебе; не давай зівка, коли воно само тобі дається до рук! (Панас Мирний); (Лукерія Степанівна:) Дали б ми зівка, то другі ухопили б земельку (М. Кропивницький). 2. Пропускати що-небудь через неуважність. — Санько! — гукнув Гриць.— Ти там зівка не давай… Придивись, де спатиме (пан), та ніччю і підберись до миндалі (медалі)… (В. Винниченко); Траплялося, що цензор давав зівка (Ф. Бурлака).