(-а) ч.
1. крим.; вульґ., зневажл. Наївна людина. ЯБМ, 2, 42.
2. крим., мол., жрм; вульґ., зневажл., лайл. Дурна, нікчемна, шкідлива людина. Бузок палає на вікні / Мудак малює мертве тіло (С. Процюк: Нова дегенерація); - Як добре, що усе це є: жінки, вино і спека! (Хоч я насправді пив "Байкал" і думав - "мудаки"<...>) (В. Неборак, Літаюча голова); Мата Харі була в парі із якимсь мудаком (В. Цибулько, Майн кайф); Я просто вийду з "Арбатської" на Новий Арбат, себто на проспект імені мудака Калініна, і йтиму ним аж до кіноконцертного залу "Октябрь" (Ю. Андрухович, Московіада); <...> а ще кажуть - розумна нація, батьківщина мислителів, читав я їхнього Фіхте - мудак з мудаків (А. Дністровий, Невідомий за вікном); [Руслан:] <...> я - нездара! Повне ніщо! Пшик! Смердючий, дрібний і пихатий! ... Шмаркля! Нікчема! Мудак! (В. Діброва, Поетика застілля). ПСУМС, 45; ЯБМ, 2, 42.