СЛОВОПЕДІЯ
ВУРКА , УРКА
(-и) ч.
1. крим.; зневажл. Професійний злочинець; крадій. Восени помер старий вурка, колишній зек, рецидивіст Нікандрич<...> (О. Ульяненко, Сталінка). БСРЖ, 614; ЯБМ, 2, 452. // Загальна назва злодіїв. - Це твій мужик? -питає урка (Б. Жолдак, Спокуси); * Образно. І горить на душі в мене вурка, / Хоч давно уже б мав відгоріть (П. Вольвач, Бруки і стерні). СЖЗ, 104; ЯБМ, 2, 452.
2. жрм. Агресивний підліток; хуліган. Всі дворові, включаючи і вурок, особливо погожими днями полюбляли слухати патяканину Жигана (О. Ульяненко, Жиган); Не ходи до урок гулять, сиди дома (Чабаненко 1992, 4, 171). БСРЖ, 614; Чабаненко 1992, 4, 171.
fb tw tw
Online: 7 (0/7)
© ::ANDREW-LVIV::
0.005