(з гр. — зв’язок) риторична фігура, що ґрунтується на побудові довгого мовного періоду таким чином, що у реченні з однорідними підрядними членами присудок представлений на початку, а далі мається на увазі. Наприклад: Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах (О.Довженко).