СЛОВОПЕДІЯ
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)
ПАНОВЕ , ПАННО , ПАНІ , ДОБРОДІЙ , ГРОМАДЯНИН , МАДАМ , ТОВАРИШ 2 , ШАНОВНІ ПАНІ Й ПАНОВЕ , ШАНОВНЕ ТОВАРИСТВО , ВЕЛЬМИШАНОВНЕ ЗІБРАННЯ , ПАН , ЗВЕРТАННЯ 2
Просимо розтлумачити правомірність уживання звертань пан, пані, панове на теперішньому етапі буття нашої спільноти.
За більшовицьких часів універсальною формою звертання було слово товариш. Щоправда, як в усній, так і в письмовій формах воно постійно еволюціонувало: “т. Вухналь”, “тов. Вухналь”, “товариш Вухналь Йосип Васильович”. Усі різновиди прийнятої норми варіювалися залежно від того, хто і на якому щаблі стояв. Ніхто не наважувався звернутися до будь-кого зі словом пан, бо ризикував почути від якогось “гегемона” презирливе “пхе” – у ліпшому випадку, а в гіршому – потрапити “до д’ної ями”...
Зі словом громадянин частіше зверталися до тих, кого позбавляли громадянських прав або ж щоб дистанціюватися. Лексемою добродій краще було не послуговуватися, бо тоді людину сприймали як причетну до колишньої Директорії...
Слово мадам було лайливе. Ним обзивали, коли хотіли натякнути на сумнівні морально-етичні якості особи. Таке зміщення понять у вживанні слів-звертань, та ще й узятих з чужих мов, створило свій макаронічний стиль, щось на зразок “Эй, девушка в светлой кофточке!”, “Эй, мужчина в темной шляпе!” Незрідка доводилося спостерігати, як до незнайомих зверталися “ніяк”, тобто ставили запитання, висловлювали міркування начебто безадресно, у простір з надією, що хтось прийме це “на себе” і відповість чи втягнеться в розмову.
Лише на початку 90-х років лаконічне, милозвучне і найбільш відповідне саме українській спільноті звертання пан, пані, панове стало начебто набувати прав громадянства. Ці слова з притаманним їм стримано-емоційним і водночас найповнішим виявленням поваги зазвучали у побуті, в офіційних стосунках, у інших сферах.
Першими проти цього просто-таки з обскурантським запалом виступили законотворці, товариші народні депутати, колишні обкомівці. Вірні ідеям пролетарської солідарності їх підтримали ще зліші секретарі райкомів партії. Ну, а електорат – він і є електорат... Так швиденько і повернулися до вже звичного “ніяк”. Так і кажемо, так і пишемо, як на сходняку – “Вухналь”.
Можливо, є відповідна інституція, яка має регламентувати такі питання? Будемо вдячні, якщо повідомите нам про це.
З повагою, Борис Іванович Кульчицький, Київ-60, вул. Ольжича, 9-а, кв. 25.
Шановний Борисе Івановичу!
Сьогодні багато хто в Україні вже не хоче користуватися словом товариш, яке зганьбили більшовики (втім, воно зберігає своє термінологічне значення у військовій сфері), але й до звертань пане, пані, панно, панове люди не призвичаїлися, хоч дванадцять років живемо в незалежній державі. Не призвичаїлися, бо ніхто – ні владні структури, ні відповідні наукові установи та громадські організації – не пропагують цих форм, не роз’яснюють важливості їхнього застосування. Тому й чуємо часто у відповідь: “Та який я в біса пан...” або “Теж мені пани, на трьох одні штани...” А деякі мешканці нашої країни ще й досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично, агресивно виступають проти слова пан як форми звертання. І це тоді, коли її активно використовує увесь західний слов’янський світ, а також прикарпатський регіон України.
У документах форма пан уживається з ім’ям, прізвищем, назвою посади, тобто порівняно з добродій має виразне забарвлення офіційності. А до колективу людей, до аудиторії слухачів варто звертатися: панове, шановні пані й панове, шановне товариство, вельмишановне зібрання.
Інстанцією, яка може докладніше поінформувати вас з цього питання, є академічні інститути української мови та мовознавства. Їхня адреса: Київ-1, вулиця Михайла Грушевського, 4.
fb tw tw
Online: 79 (0/79)
© ::ANDREW-LVIV::
TOP-RATING
0.0165