говорити – казати
Часто в поточному мовленні не помічають різниці між ними, а то й надають перевагу лексемі говорити, вважаючи, що вона в усіх випадках може замінити слова казати, мовити. Чи так це насправді? Попри те, що надуживання дієсловом говорити призводить до прикрої одноманітності стилю всього тексту, зазначав видатний український мовознавець Борис Антоненко-Давидович, можна побачити й певну відмінність між цими словами, якщо вдатися до нашої класики й фольклору: “Стара, кажуть, стала” (Тарас Шевченко); “Скачи, враже, як пан каже” (приказка); “Ой казала мені мати, ще й приказувала, щоб я хлопців у садочок не принаджувала” (народна пісня); “Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка” (народна пісня). Тут ми натрапляємо тільки на форми від дієслова казати. А поряд форми з дієсловом говорити: “Говорить, як у рот кладе” (приказка); “Такий розбитний, що й по-німецькому говорить” (із живих уст).
З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні спостерігається нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: “щоб я хлопців у садочок не принаджувала”, “що я – файна дівка” тощо. Навпаки, там, де йдеться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба вживати лексему говорити: “вміння говорити ясно і просто”, “по-німецькому говорить”.
Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: “Казала б, та уста не мовлять” (Ганна Барвінок). А говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом слово розмовляти: “Ой у полі могила з вітром говорила” (Тарас Шевченко). Отже, тут говорила можна замінити на розмовляла.