1. Стара казка чи давня казка?
Як прикметник слово старий уживається в значенні “літній” (старий чоловік); “непридатний до вжитку”, “занедбаний”, “занехаяний” (стара шапка); “несучасний”, “колишній” (зброя старого зразка); “той, що передував чомусь” (повернувся на старе місце).
2. Чи не здається вам, що прикметник древній у нас витискує з уживання свої синоніми?
Ми в цьому переконані. Послухаймо лишень мовознавця Олександра Пономарева. Слов’янські мови взагалі, а українська особливо, каже він, багаті на синоніми. І завдання та обов’язок усіх працівників пера полягає в невтомному вивченні синонімічного розмаїття рідної мови, в ознайомленні з ним широкого загалу читачів, слухачів, глядачів. На жаль, доводиться констатувати, що не всі приділяють належну увагу виборові слова з синонімічного ряду. Часто-густо обирають якийсь один варіант, та й то не найліпший із фонетичних, граматичних та інших міркувань. За приклад можуть правити синоніми стародавній, давній, прадавній, старий, старовинний, правічний, предковічний, вікодавній, старожитній, древній, з-поміж яких у засобах масової інформації вживають чомусь лише слово древній, хоч воно стоїть аж у кінці цього ряду.
А “Словник української мови” подає древній з позначками розмовне й рідковживане. І воно не може входити до утворень офіційно-ділового характеру. Тому треба писати давньоруські князі, Давня Русь (Київська Русь).
3. Друг старий чи давній?
На вулицях Києва рекламні щити з написом “Старий друже”, на телебаченні те ж саме – “Старий друже”... Зрозуміло, це звертання. Але який той друг насправді – старий чи давній? Ось що писав з цього приводу видатний український мовознавець Борис Антоненко-Давидович: “Іноді доводиться чути: “Ми з вами – старі приятелі”, – хоча обом співрозмовникам нема й тридцяти років віку. То які вони – старі? Вони – давні приятелі. Але якщо треба підкреслити, що йдеться саме про вік співрозмовника, тоді слушний буде прикметник старі: “Ми з вами – старі обоє, багато на віку бачили” (з живих уст).
Неточне вживання цих двох слів досить поширене в усному мовленні. Здебільшого ставлять старий там, де мало б бути давній. Але трапляється і навпаки: “На дивані лежав давній, потертий у частих мандрах чемоданчик, а в ньому все, що треба в дорогу”, “І серцем я лину до росяних трав, до давньої нашої хати”. Звичайно, в цих реченнях правильніше було б ужити “старий чемоданчик”, “стара наша хата”. Природніше сказати: давня звичка, давня казка, давнє правило, а не стара звичка, стара казка, старе правило. Зате стара (чи застаріла) зброя, старі поняття.