Українська мова має велику кількість вставних слів і речень, виразистих, містких прислівників тощо. Втім, в активному обігу журналістів уся ця щедрота, зауважує член-кореспондент НАН України Віталій Дончик, використовується лише якоюсь мізерною часткою. Майже незрушно лежить семантично багатий, різновідтінковий шар слів на аби- (абихто, абикуди, абичий, абищиця, хіба що не забуваємо абияк), ані- (анітелень, анітрохи, аніскільки, анічогісінько), казна- (казна-де, казна-звідки, казна-хто, казна-коли).