Книжки andrew-lviv.net


панків, що сиділи на ковбицях, зриваються, пропонуючи дамам місця. Особливо обхідливо хухають на Лорну. їй дісталося поліно, сидіння якого пом'якшене складеним учетверо светром. Поки потискають руки Аліку і Йостеку, Лорні передають термос із невідомим напоєм. Лорна спершу обережно надсьорбує, а потім виливає собі в горлянку добру порцію.

– Нор р рмально, блядь, – каже вона і здригається. – Ох х, бр р р! Пішло. На, Герман, бухни собі.

Лорна передає термос мені в руки, і хлопчаки дивляться на мене інакшими очима. Ого! Так он кому Фея Убиваючого Казанка пропонує випити відразу після себе! 

Я приймаю термос і принюхуюся. Пахне спиртяком. Ковтаю і передаю термос Йостеку. Ох, пішло по тілу.

Приглядаюся уважніше до панківської компашки, і мені стає смішно. Якісь десятикласники зібралися, чесне слово. Воно й не дивно, що всі такі вони перепуджені: прийшли до них старі хлопи – один лисий, другий олігофрен, третій взагалі веб дизайнер. Та ще й тьолок своїх привели, які, того й гляди, відірвуть їм яйця. Звичайно, з такими краще помовчати. Для яєць якось безпечніше.

Та раз ми вже прийшли сюди, треба влаштувати свято.

– От ти, – кажу.

– Я? – злякано перепитує один, у джинсовій безрукавці на голе тіло зі словом «ЦОЙ», наведеним кульковою ручкою на плечі.

– Так, ти. Ти тут мухомори бачив?

«О, мухомори!» – засяяли очі в пацана. Ага!

– Та ніфуя, – якнайповажніше намагається відповідати «Цой». – Ми тут з Артьомом півлісу облазили. Тільки три знайшли. Схавали, блін – і ніфуя.

– Бо пожаднічали, – втручається третій, не «Цой» і не Ар тьом, котрий насправді «Піноккіо». – Я ж казав: давайте нормально почекаємо на Сєрого, він нам всьо пояснить, а ви, голота, зжерли. Сєрий, – пояснює нам цей третій, на прізвисько Юраха, – це такий наш друг, він нам всьо всьо про ботаніку розказати обіцяв.

– Да, і сказав, навчить робити «Карпатські зорі», – вставляє Артьом. – Це такий напій, на травах і згущонці. Дуже потяжна штука.

Якийсь безіменний скептик зауважує:

– Так то воно так. Але