Книжки andrew-lviv.net


– ні.



І ми притиснулися одна до одної ще міцніше.



Вранці наступного дня ми вмивалися разом і Лорна сказала мені:



– Я зрозуміла корінь твого фальшу. Ти дуриш людей своїм виглядом.



Вранці я сприймала такі заяви спокійніше. Тому тільки поцікавилася, з чого вона це взяла.



– Ти створюєш в уяві людей оману своїм одягом. Своєю зачіскою. Макіяжем. Ти хочеш, щоби тебе приймали за іншу, ніж ти є. Це обман, а всякий обман служить сама знаєш Кому. З цим треба покінчити. Подивись на мене. Яка я всередині, така і назовні. Я не соромлюся цього.



Я в цей час милася перед нею в тазику. Я робила це демонстративно, показуючи, що мені не залежить на її думці (тобто не обманюю себе, що це має якесь значення) й що мені справді хочеться в глибині душі, аби вона бачила, як я це роблю.



– Що мені треба зробити? – спокійно спитала я.



– Постригтися. Відмовитись від макіяжу. Змінити стиль одягу. Наразі цього досить.



– Тобі не подобається довге волосся?



– Воно брехливе. Давай я підстрижу тебе. – І Лорна, як була мокрою й голою, вискочила в коридор і повернулася з ножицями.



– Ой, що ти надумала?… – я навіть не встигла заперечити, коли побачила в її руці добрий шмат свого волосся. Фіть фіть – і ще пару пасом впало на підлогу ванної. «Я буду чесна із собою, я це витримаю», – повторювала я, поки Лорна карнала мене на свій розсуд.



Те, що вийшло з під її чикання, викликало в Лорни захоплений зойк, схожий на крик якогось птаха.



– Модно! – викрикувала Лорна, захоплена моєю новою «фризурою». – Bay, як модно!



Якщо їй подобається, значить, мені теж подобається, думала я, дивлячись в люстро на жалюгідні пістрюхи, що стирчали нерівними кінцями на всі боки моєї голови.



Далі прийшла черга одягу. Вибір Лорни впав на зелену сукню її мами із старомодної дешевої матерії. Сукня сиділа на мені не найкращим чином, особливо обвисаючи на животі. Я поглянула на себе в дзеркало й вжахнулась. Це була катастрофа. Якби Лорна сама не вдягалася так само божевільно, я подумала б,