Книжки andrew-lviv.net


що з мене безсовісно знущаються. Дякувати Богу, Лорна дозволила взути мені мої мешти.

Ми домовилися зустрітися після пар, о пів на п'яту, біля театру юного глядача, де в Лорни відбувалися репетиції. Лорна ходила до театральної студії. Після репетиції ми з нею мали піти до якихось приятелів «слухати музику».

Такого сорому, якого я зазнала в університеті через свій вигляд, за своє свідоме життя я ще не мала. Я ледве стримувалася, щоб не зірвати з себе цю дурну безформну хламиду, яку до мене носила стара, некрасива жінка. Мені здавалося, ніби мене вигнали з хати батьки і я бідую, ходжу по людях, вдягаючись у чуже дрантя. Я хотіла додому, хотіла знову стати собою, заплести волосся в косу…

Коли я згадувала, що Лорна постригла мене, на очі наверталися сльози. На мене і так витріщався весь потік. Я стримувала себе, ховаючи обличчя в долоні. Коли сльози відходили десь вглиб каналів, я знову могла відкрити обличчя.

На перерві я чула, як мене обговорюють хлопці. Ключовим словом було: дура довбанута. «Боже, як мені це стерпіти?» – питала я себе. Але твердо вирішила пройти цей шлях.

На мобільний продовжували приходити виклики від Йостека, валили есемески. На дзвінки я не відповідала. Повідомлення холоднокровно стирала, не читаючи. Я вирішила йти до кінця.

Але не витримала, одягла пальто і так просиділа всю третю пару в душній аудиторії. Згадки про Йостека, що зринали у зв'язку з цим пальтом, роздирали мені душу.



Коли ми зустрілися з Лорною, я зрозуміла, що боюся сказати таке, що може їй не сподобатися. Боюся зрадити себе чимось. Це було явним ухиленням від відьомського правила, та я не могла нічого зробити із собою, тому вирішила бути чесною принаймні в тому, що я безсила щось змінити на даний момент.

Ми мовчки йшли у невідомому мені напрямку – звісно, вела Лорна. Я хотіла порушити мовчання, хотіла поговорити про щось тепле й добре, що було між нами вночі. Ніяких ніжностей – але, безумовно, певний контакт був.



– Мені було дуже добре з тобою вночі, – сказала