Книжки andrew-lviv.net


я.



Лорна гмикнула. Сьогодні вона була похмурою, навіть чимось озлобленою.



– Лорна, я тебе… я тебе дуже люблю…



Вона знову гмикнула.



– Але ти деколи така далека…



Лорна не відповідала. Важкий тягар знову здавив мені груди. Раптом я здогадалася, в чому може бути причина похмурого настрою Лорни.



– Це через Йостека? – спитала я.

– Сука, блядь, я йому покажу, – процідила вона з ненавистю.



– А що він тобі тоді сказав?



– Не важливо. Гемор мені заплатить за це.



Лорна називала Йостека не інакше, ніж Геморой. Я особисто з Йостеком вирішила перервати всі стосунки. Лорна ж про щось із ним бурхливо листувалася. Іще вона обмовилась, що випадково перетнулася з Йостеком на вулиці. Саме ця зустріч і стала причиною Лорниної люті.

Мене дивувало й непокоїло те, як швидко близькі їй люди ставали об'єктами її ненависті. Від цього я почувалася невпевнено. Захотілося змінити тему.



– А хто ці друзі, до яких ми йдемо?



– Ми йдемо до одного. Всі решта пустишки. Він відьмак. Дуже крутий відьмак.



– Можеш розповісти мені, що це в тебе вчора по хаті ходило?



– Можу, – як не дивно, озвалась вона. – А що ти хочеш почути?



Я згадала паралізуючий жах, який накотив на мене, коли щось ходило в сусідній кімнаті, а потім по коридору.

– Воно живе в тій кімнаті, куди ми не заглядали?

– Ага. Але вночі воно виходить.

– Воно небезпечне?

Лорна поглянула на мене своїми дивними, по котячому зеленими очима…



– Воно шумить вночі. Моя Машка дуріє від цього. Ми спимо при ввімкнутому світлі.



– Це через нього твою маму в лікарню поклали?



Вона задумалась.



– Можливо… Деколи воно торкається тебе. Коли ти спиш.



Більше мені говорити на цю тему не хотілося. Якось дуже виразно пригадався той холодний кошмар, до якого я доторкнулася в неї на хаті. Подумала, що сьогодні знову доведеться ночувати у Лорни, і зробилося по справжньому лячно.

Я спробувала забути про страх, переключити увагу на зовнішній світ. Ми йшли старою вуличкою. Синьо сірий колір кам'яниць