Книжки andrew-lviv.net


усе повітря. Потім відкриєш рот, а носа затиснеш пальцями. Тоді я дам тобі трохи небес. Усікла?»

Я подумала й кивнула.

Дядя Валєра зробив глибоку і довгу затяжку і показав мені, щоби я видихнула повітря. Я видихнула і завмерла, не знаючи, що робити далі. Дядя Валєра нахилився до мене. Його очі блищали, як два скельця. Він дивився прямо мені в очі, і я раптом відчула, що голова моя пішла обертом. Його губи наблизились до моїх, і дві велетенські долоні стиснули мою голову, а дяді Балерині потріскані губи притиснулися до моїх. І тут мені забракло повітря, але руки дяді Валєри не дали моїй голові смикнутися. Гарячий осінній дим увірвався мені в легені прямо з дяді Валєриного рота. Дим був таким пекучим і різким, що мої груди мовби обпекло вогнем. Я відсахнулася від дяді Валєри і почала страшно кашляти. Такого приступу кашлю я не мала, навіть коли хворіла взимку. Не знаю, що зі мною робилося, та поки я кашляла, здавалося, ніби повз мене минає вічність.

Нарешті в мене всередині трохи заспокоїлось. І на цілому світі раптом завмерли всі всі звуки, залишилася тільки велетенська, мов небо, тиша.

«От тепер ти зможеш загасити сонце», – сказав дядя Валєра.

Я витерла губи від дядькової слини. Але руки були мов не мої – ватяні й важкі. Я чомусь подумала, що руки наїлися сонця і зараз сито сплять.

«Давай, кицька, загаси сонце».

Я заплющила очі й почала гасити його, як це робила раніше. Крізь повіки просвічувалось сонячне проміння, й від нього на внутрішній стороні фантазії замайоріли захоплюючі мультики. Я намагалася зрозуміти, про що ці мультики, але і їх персонажі, й сюжети були на диво абстрактними. Я розплющила очі й побачила, що сонячне світло стало ніби трохи тьмянішим.

«В тебе вже виходить, – сказав дядя, – але продовжуй. Загаси його повністю».

Моє серце забилося хутчіше. Я напружилася ще трохи. Мені здавалося, ніби я бачу із заплющеними очима. Не розплющуючи очей, я повернула голову і – дивовижно! – побачила дядю Валєру, як він усміхається.

Я продовжила гасити