Книжки andrew-lviv.net


стрибнули вниз.

Хазяї квартири, на чий балкон ми впали, викликали міліцію. Нас у наручниках забрали в машину, але виявилося, що Жанна зламала собі ногу. Я заробила тріщину на великому пальці ноги. Нас завезли в лікарню. А через кілька днів, коли пересуди про наше «самогубство» поширилися серед знайомих, мені подзвонив Йостек і сказав, що хоче зустрітися. Він і розповів нам про фестиваль самогубців. Я думала… думала, йобане чмо покинуло мене… після нашої спроби самгубства воно не з'являлося. Вчора… вчора воно ввійшло в мене і ледь не забрало ТУДИ… Сьогоднішньої ночі не пережити нікому.

Йостек гмикає.

– Та ви тут всі, я бачу, скоро послання з Марса ловити будете, якщо й далі будете в тому ж дусі продовжувати… Люди… – він хитає головою, – люди… Хоч якісь крихти розуму у вас залишилися?… Чи ці два інопланетяни вам зовсім голову задурили?

Алік на цих словах аж підскакує.

– Які два інопланетяни? – питається він.

– Ти і Лорна, дурню.

Але Алік не реагує на образу, він притискає до губ руки, його очі бігають, він щось швидко швидко мудрує.

– Все сходиться… – бурмоче він. – Йостеку, все сходиться! Ви підтвердили мої здогадки!

– – Які ще здогадки, чорт забирай?

– Ви, Йостеку, обмовилися, сказали: «ці два інопланетяни зовсім голову задурили»… так і є! ТАК ВОНО І Є! Два інопланетяни! Боже, якщо це дійсно… – Алік розхвилювався не на жарт. – Якщо це дійсно так, тоді ми всі у справжній небезпеці!

– Аліку, поясніть нам, що робиться? – озивається Віра.

Алік починає, наче поривається злетіти.

– Послухайте, друзі, ось що. Мені снився нині віщий сон. Я вже давно не мав віщих снів, ще відтоді… Я їх умію добре розпізнавати, ці сни. Вони такі… такі дивні, їх не сплутаєш. А цей сон, друзі, був особливо тривожний. Мені снилося…

Ми прислухаємося уважніше. Поволі, ледь не пошепки, Алік продовжує:

– Снилося, друзі, що я сиджу біля намету, як оце зараз. Ви всі спите, а я сиджу сам і дивлюся на вогонь. І раптом помі чаю: навпроти мене стоять двоє високих людей, натуральні