Книжки andrew-lviv.net


Одначе хлопець видається надто штивним, як на незацікав леного – котрась усе таки йому сподобалася.

Небо захмарене, світло скупе й сіре. Тривожні думки про передчасну осінь.

Найдовше трійця затрималася біля наметів рівненських. Там люди зробили симпатичний курінь із зеленого галуззя – можна сидіти на свіжому повітрі навіть у дощ. Перед навісом багато людей, тісним колом сидять біля вогню. Видно, товариські рівненці запросили гостей до себе у компанію. Але гості сканують поглядами радіус полонини. Ось, здається, нас засікли.



Алік відриває погляд.

– Знаєте, – каже він. – У мене є досить апетитний пиріг із ревеню. Ви б не пригостили мене чимось гарячим?



Ми з Вікою стратегічно плануємо: варити кашу вже чи зачекати. Віка каже, що треба вже й негайно, бо вона голодна, їй канапки мало, а як зійде злива, доведеться суху вермішель лупати.

Я ж переконую, що наразі пирога з ревенем буде досить. А потім, коли розмістимо Аліка, то можна розслабитися й біля кашки.

Питаю в Аліка:

– Ти намет маєш?

– Звичайно. Правда, невеличкий, одномісний. Рибальський такий.

Це добре, що Алік з наметом. У моєму для трьох місця точно не стане. Оскільки Віка саме пішла до монархістів по наплічник, це треба розуміти так, що вона перебирається на мій пансіон? Над Шипотом збираються присмерки, віє холодний вітер.

Беруся до вогню. Підкладаю трохи сухої трави і галузочок, роздмухую приск. Летять іскри – вітер у поміч. На гарячому попелі в лічені хвилини розгорається нова ватра.

Алік розпаковує рюкзак, дістає звідти легкі шльопанці на піногумі, мейд ін чайна, куплені в Хмельницьку на барахолці. Перевзувається, ставить паркі черевики подалі вивітрюватися. Скидає куртку грибника, знімає мокру тільняшку й переодягається в сухе – запрану футболку з ледь помітним словом СПОРТ. 

– Я можу тобі чимось допомогти? – питається в мене.

– Зараз, розгориться вогонь, та й підемо по дрова.

Алік задоволено киває, впирає руки в боки (у нього круглий животик) і спостерігає за народом унизу. Там весела