Книжки andrew-lviv.net


приховати усмішку.

– Знаєте, що мені ця ваша маячня нагадує? – не стримує більше сміху Йостек. – Форматування жорстких дисків і переінсталяцію операційки. А ви, Аліку, виступаєте в ролі одної з дванадцяти дискет з бек ап файлами… Ну це так, не зважайте, глюки програміста, – Йостек вже не може опанувати регіт. – Дуже цікаво… га га! Ні, ні справді цікаво… Бу га га! Ой, іржу, не можу…

Йостек тримається від сміху за живіт. Нарешті вгамовується, схлипуючи, витирає сльози і переводить подих.

– Ой… Ну ви, батьку, смалите… Фу ух, давно вже так не ржав… Продовжуйте, будь ласка, А ліку.

Дівчата, і я з ними, мовчки дивляться на Йостека, не розуміючи причин для його веселощів. Алік натомість спокійно сприймає ескападу Йостека і продовжує.

– І того ж дня пробила Та Година. Я справді став чути Імена, бо це Голос академіка Вернадського почав начитувати мені Перелік Імен, який я повинен був вивчити напам'ять. Голос нагадував мені голос офіцера, котрий інструктує рядового. Розділ один. Пункт один. Підпункт один. Тра та та та. Підпункт один, субпідпункт один. Тра та та та. Підпункт один, субпідпункт один, метасубпідпункт один. Тра та та та. Голос не замовкав ані на хвилину, і я відчував, що мушу сидіти й безвідривно слухати, що мені кажуть. Як виявилося, це вимагає колосального напруження. Перелік Імен зводив мене з розуму.

Періодично Голос роздвоювався, а то й троївся четверився… Але це завжди був той самий академік Вернадський. Одне з відлунь академіка безупинно начитувало Перелік, чиї пункти дробилися, розгалужувалися на нескінченні підпункти й субпідпункти. Інше відлуння одночасно з цим говорило мені, як саме я повинен слухати цю інструкцію: в повній зосередженості, усвідомлюючи послідовність пунктів. Третє відлуння голосу пояснювало, що в тому місці, звідки академік Вернадський звертається до мене, – а це, звісно, був один із віддалених сегментів ноосфери, – для людського розуму немає жодних обмежень, і перше, чого я повинен навчитись – це мислити багатоканально, тобто