Книжки andrew-lviv.net


звичайно, дуже нудно, але ми втомилися. Завтра вирушаємо на Акапулько.

    - Чудова місцинка. Я саме звідти, розшукував там друзів. Вони десь поблизу. Я їх обов'язково знайду... Вашій дружині млосно?

    - На добраніч, пане Сімс.

    Вони подалися до виходу. Уїльям міцно тримав Сюзен попідруч. Сімс гукнув їм навздогін: [225]

    Бібліотечна книга

    - Ще одне...

    Вони не оглянулись. Він помовчав і чітко, виразно промовив:

    - Рік дві тисячі сто п'ятдесят п'ятий. Сюзен заплющила очі. Земля попливла під ногами.

    Наче сліпа, Сюзен вийшла на осяяний вогнями майдан.

    Вони зачинились у себе в номері. І стоять у пітьмі. Сюзен плаче, здається, ось-ось на них упадуть стіни. А десь із тріскотом спалахує фейєрверк, з майдану долинають вибухи сміху.

    - Нахаба! - обізвався Уїльям.- Знай сидить і димить сигаретами, дідько б його вхопив, цмулить коньяк і розглядає нас від голови до п'ят, наче худобу. Було б порішити його на місці! - Уїльямів голос тремтів і уривався. - Йому навіть не забракло зухвальства назвати своє справжнє ім'я! Начальник Бюро розшуку. А ще ця безглузда притичина з штанами. О господи, і чому я їх не підсмикнув, коли сідав? Тут це звичайнісінький порух, усі це роблять машинально. А я сів не так, як усі, от він одразу й нашорошив вуха: еге, чоловік не вміє поводитись із штанами! Мабуть, звик до військової чи напіввійськової форми, як і мусить бути в Майбутньому. Вбити мене мало, я ж виказав нас сповна!

    - Ні, ні, в усьому винна моя хода... ці високі підбори... І наші зачіски... адже відразу видно - ми щойно з перукарні. Ми такі незграбні, неприродні, це впадає в вічі.

    Уїльям ввімкнув світло.

    - Він поки що випробовує нас. Він ще не певен... не зовсім певен. Значить, просто втікати [226] не можна. Тоді він знатиме напевне. Ми спокійнісінько поїдемо в Акапулько.

    - А може, він і так знає, лише грається, як ото котик із мишкою?

    - Може, й так. Час йому підвладний. Він може вештатися тут скільки захоче, а потім