Був чоловік, мав пару волів і дуже ними тяжко робив. Аж одного разу прийшли вони додому, дуже тяжко напрацювалися і зачали говорити один до одного, що тяжке орання мали, дуже змучилися. А цап то почув і каже:
- Які ви дурні... Я, бувши вами, зараз би зробився слабий, і газда не піде одним биком орати.
Газда стояв під стайнею і то все слухав, що вони говорили, тому вже знав наперед, що вони гадають робити. На другий день рано приходить до стайні, а бик один лежить уже, сумує, бо слабий. Газда не дає йому їсти, бо каже, що слабий їсти не хоче. Тому здоровому дав їсти, погодував і пішов ним орати разом із цапом; а як відходив рано з дому, то казав жінці, щоб їсти волові не дала, а ні води. І так бик лежав цілий день голоден і без води за те, що зробився слабим.
Той віл, що пішов орати, був дуже злий на цапа, бо йому зле було з ним орати, а цей був злий на цапа, що стояв голоден і цілий день нічого не їв. То ввечері, як посходилися, мало цапа не забили з тої злості, що їх так зле вирадив, бо вони хоч були помучені, ліпше було обом робити.