Голодна лисиця бігла понад лісом, задерши пику вгору, приглядалась до ворон, заґавилась і полетіла в яму. Яма була глибока, схоже, викопана мисливцем, щоб зловить якого-небудь звірюку. Лисиця цілий день гибіла в ямі голодна, силкувалася виплигнуть і ніяк не могла вибратися звідти. Уже пізно так, як у полудню пору, де не взявся козел, ішов до лісу, задерши голову; хвостиком вертів, борідкою потрухував, головою покивував.
Побачила лисиця козла, почала його улещать:
- Ей, земляче. Чого ти там по жарі тиняєшся? Іди до мене в холодочок.
- Не хочу, там сиро, я краще піду в ліс, там може собі водиці надибаю, а то душа горить, пити хочеться.
- Ех ти, дурню кудлатий, де ж ти там води знайдеш? Та навіщо й шукать, коли ось у мене під ногами є чиста холодна вода. Стрибай до мене, тут прохолодно, не душно, свіжа водиця і умирать не треба, а ти там печешся на сонці, потієш, нудьгуєш.
Козел послухався, стрибнув до лисиці в яму, аж бризки полетіли на всі боки. Лисицю мало не задушив. А вона йому:
- Тихше, бородатий дурню, ти всю мене обдав грязюкою!
А сама тим часом, не довго думавши, стрибнула козлові на спину, а зі спини і вистрибнула з ями. А козел зостався в ямі і був там за того ще два дні, поки не натрапили на нього пастухи і витягли звідти на віжках.