#1 Як ти звучиш калиново-дубово,
Рідна моя, моя матірна мово!
Слово м’яке, оксамитове, байкове,
Слово є дідове, слово є батькове.
Білодідове, Сивоконеве,
Чорноволове вже узаконене.
В соннім спокої вогонь твій ледь бився.
Але страху я тоді натерпівся!
З тої халепи не вийшли б ми зроду.
Кляпи, здавалось, в ротах у народу.
Та щоб підняти тебе із гробовищ,
Стали до ґерцю Жулинський, Грабович.
Щоб воскресити тебе з домовини,
В діло пішли каменюки й дубини.
Вороне чорний! Даремно ти крячеш.
Ріднеє слово жиє і є - бачиш!
Рідна моя українськая мова
Житиме вічно - кльова, фірмова!..
#2 Мова - це історія народу.
В ній відбито все його життя:
Наший склад і звичаЇ, і побут
З давнини й до нашого життя.
Довго ти пригнічувалась, мово, -
Промайнув тернистий довгий шлях,
Доки стала мовою народу,
Що звучить з любов"ю на вустах.
Мово моя рідна, материнська!
Ти співуча, ніжна і близька.
Хай же дух незгасний український
У житті нас завжди зігріва.
Процвітай же, мово калинова,
І тобі не в"янути в віках:
Мелодійна українська мова -
Чарівний, навік коштовний скарб.
#3 Наче з поля чи з лугівки,
У розповні літа
Чую голос перепілки
З чебреців чи жита.
То говорить поле хлібне,
Луг, трава щовкова…
Найдзвінкіше слово рідне,
Найрідніша мова
#4 Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово,
У барвінки зодягайся, моє щире слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб зростали наші діти мудрі і веселі.
Щоб на все життя з тобою ми запам'ятали,
Як з колиски дорогої мовоньку кохали.