Б. До другої групи належить лексика, вжиток якої рекомендовано всупереч граматиці задля повернення до традиційної в богослов'ї української форми:

Рекомендуємо // У словниках

євхаристійний // євхаристичний

парох, парохія, парохіянин // парафія, парафіянин, парох

священичий // священницький

смертельний гріх // смертний гріх

хресний батько // хрещений батько

Форми парохія, парохіянин однаково давні, як і форми парафія, парафіянин, парох (з XVI - XVII ст., запозичені через польську мову). Окрім того, що деякий час українська лексикографія намагалася уніфікувати цю подвійність, надаючи перевагу формам парафія, парафіянин1, можна спостерігати, що форма парохія повертається таки у словники чи то з ремаркою «західноукраїнське» (ВТССУМ), чи просто у тлумаченні (НТСУМ).

У церковних колах довоєнної Галичини (тобто в УГКЦ), де термін парох був єдиним і офіційним, уживали тільки повну терміногрупу парох, парохія, парохіянин, як видно з Індексу А. Кравчука, де форми на параф- не вжито жодного разу.

Оскільки в УГКЦ термін парох був і є в офіційному вжитку, його уважаєм не тільки регіональним терміном, а конфесійним, тобто властивим певній конфесії. Він набуває офіційного мовного статусу (як і настоятель) і оправдовує чи й вимагає вжиток повної терміногрупи: парох, парохія, парохіянин.